Про молитву «Отче наш» 29.08.2026 в 13:27

Св. Кипріан Карфагенський. О, яке до нас милосердя, яка щедрість благовоління й доброти Господньої, коли Він дозволив нам під час молитви перед лицем Божим називати Бога Отцем, а себе — синами Божими, так само, як і Христос є Сином Божим! Ніхто з нас не наважився б вживати це ім’я в молитві, якби Він Сам не дозволив нам так молитися.

Блаженний Феофілакт. Ти не кажеш: Отче мій, а «Отче наш», бо повинен дивитися на всіх, як на братів, дітей одного Отця.

Блаженний Феофілакт. Сказавши – «на небесах», Господь не обмежує ними Бога, але підносить слухача до небес і відводить від земного.

Словом «на небесах» Господь вказав тобі на твою батьківщину й на батьківський дім: тому, якщо бажаєш мати Бога Отцем, дивись на небо, а не на землю, як безсловесні.

Свт. Тихон Задонський. «Нехай святиться ім’я», тобто нехай славиться ім’я Твоє, каже святий Іоанн Златоуст. Це означає, щоб ми нічого іншого не шукали, як тільки слави Божої. Достойною молитвою, каже Златоуст, є та, в якій той, хто називає Бога Отцем, нічого не просить понад славу Божу, а всьому віддає перевагу хвалі Йому. Ім’я Боже святе й славне й без нашого прославлення, але ми повинні прагнути, щоб і в нас воно прославлялося.

Св. Тихон Задонський. Згідно з вченням святого Іоанна Златоуста, під Царством тут мається на увазі небесне — Царство, на яке чекають істинні християни й моляться: «Нехай прийде Царство Твоє». І це, – каже він, – є слово розсудливого сина, який не прив’язується до видимого і не вважає сьогодення великим, але поспішає до батька й прагне майбутнього. Хто прагне Царства Небесного і молиться: «Нехай прийде Царство Твоє», – тому слід зневажати земне царство, славу, честь, втіхи та багатство. Інакше, каже він, марно молитися: «Нехай прийде Царство Твоє».

Слід спочатку знехтувати земним, а вже потім прагнути небесного. Треба йому мати чисту совість, або очистити її покаянням, і тоді молитися: «Нехай прийде Царство Твоє». Інакше не може бажати того й просити, коли совість, осквернена гріхами, загрожує Божим судом і вічними муками. Бо як може молитися й говорити: «Нехай прийде Царство Твоє», – а в совісті тривожиться очікуванням вічних мук? Отже, неодмінно потрібно, щоб той, хто хоче й просить, щоб Царство Боже прийшло, залишив гріхи й очистив їх покаянням, каяттям та вірою. Бо Царство Боже приготоване для праведних і святих, і неодмінно прийде, а той, хто осквернений гріхами, марно на нього чекає. Від чистої совісті, – каже Златоуст, – походить це бажання, і від душі, віддаленої від земного.

Свт. Тихон Задонський. Божа воля буває й без нашого прохання. Тому не просимо, щоб Бог робив, що хоче, а просимо, щоб ми могли робити те, чого хоче Його воля. Звідси бачимо, що Божої волі не можемо творити без Бога. Божа воля виконується, коли благочестя в цілості зберігаємо й до кінця в ньому перебуваємо, згідно зі словами: «будь вірним аж до смерті» (Об. 2,10), а також, коли грішники відвертаються від гріхів і каються. «Бог хоче, щоб усі люди спаслися й дійшли до пізнання істини» (1 Тим. 2,4). Щоб так було, просимо Бога: «нехай буде воля Твоя». І нехай буде «і на землі, як на небі». Тобто, як Ангели на небі виконують волю Божу і живуть між собою з любов’ю, мирно, злагоджено, так і ми, наслідуючи їх на землі, нехай зможемо творити Його волю і жити свято, чисто, мирно, з любов’ю та злагодою. Коли молимося: «нехай буде воля Твоя», – то повинні відректися від своєї волі й залишити її.

Блаженний Августин у трактаті про Нагірну проповідь Господа каже, що «хліб» може мати три значення: він може означати і матеріальний хліб із усім іншим, необхідним для життя, і таїнство Тіла Христового, яке ми приймаємо щодня (так було тоді), і духовну поживу, про яку Господь сказав: «Не дбайте про їжу тлінну, а про їжу, що залишається на вічне життя» (Ів. 6,27). І в іншому місці: «Моя їжа — виконувати волю Того, Хто послав Мене, і звершити Його справу» (Ів. 4,34). З цих трьох значень він іноді переважно розмірковує про одне, іноді про інше, але завжди має на увазі всі три.

«Прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим».

Блаженний Феофілакт. Оскільки ми грішимо й після хрещення, то Господь велить молитися, щоб Він простив нам наші гріхи, — простив так, як і ми прощаємо іншим. Бо якщо ми злопам’ятні, Він не прощає нам. Бог ставить нас нібито за приклад Собі; тож як ми поводимося з іншими, так і Він поводиться з нами.

Св. Тихон Задонський. Спокуса буває для нас на добро або на зло. Спокуса на добро — від Бога, про неї просять Давид та інші святі. «Спокушай мене, Боже, і пізнай моє серце; випробуй мене і пізнай мої шляхи» (Пс. 138:23). Так був спокушений Авраам (див. Бут. 22). Тут йдеться не про таку спокусу. Спокуса до зла, або омана, буває або від диявола, який усіляко намагається нас спіймати, спокусити, привести до гріха й погубити, або від плоті, яка пристрастями й пожадливостями бореться з нами, або від світу, який принадами, суєтою й спокусами до зла нас підбурює. Про таку спокусу тут йдеться. Бог, оскільки Він Добрий, нікого до зла не спокушає. «У спокусі ніхто нехай не каже: „Бог мене спокушає“; бо Бог не спокушується злом і Сам нікого не спокушає, але кожен спокушується, захоплюючись і зваблюючись власною пожадливістю» (Як. 1, 13–14).

Цими словами: «не введи нас у спокусу», — молимо Бога, щоб Він Своєю благодаттю зберіг нас від спокуси світу, плоті та диявола.

Блаженний Феофілакт. «Але визволи нас від лукавого». Бо він наводить мимовільні й добровільні спокуси. Тому, коли ти мимоволі терпиш спокусу від людини, не вважай цю людину винуватцем твоєї спокуси, а лукавого. Бо він підбурює людину лютувати на тебе й шаленіти.

Не сказав: «Визволи нас від лукавих людей», бо не вони чинять нам зло, а лукавий підбурює їх на це і чинить зло і нам, і їм. Тому не людей, а злих духів нам слід ненавидіти й проклинати.