«НА ЩО ВАС БЛАГОСЛОВИТИ? НА ВБИЙСТВО?» 09.06.2024 в 15:48

Я хочу розповісти вам про те, як завдяки священику я не вбила в утробі свою донечку. На той час я не була воцерковленою, по-фарисейськи прибігала до храму і не думала, що Господь може по-справжньому втрутитися в моє життя і змінити його.

У сім’ї в нас були дуже великі проблеми: мій чоловік знайшов іншу. Мою скорботу помітила одна знайома жінка і повела мене до архімандрита Веніаміна. Ця зустріч виявилася дуже короткою, отець Веніамін у двох словах сказав мені таке: «Я помолюся за вашу сім’ю, але вам треба кріпитися. Ви маєте ще раз народити дитину, а через 15 років чоловік від вас піде, і ви будете страждати, будете гірко плакати, але це ваш хрест».

Я їхала додому і внутрішньо нарікала: «Та що ж це за батюшка, нічого не знає, базікає щось! А в мене вдома проблеми, старша донька заміжня, зять на подвір’ї, донька вчиться в технікумі, а я сиджу з онуком — про яку ще мою дитину можна говорити?» Проте я зробила все, що батюшка мені порадив: купила молитовник, читала все, що він мені позначив своєю рукою у змісті молитовника, і не знала, що ця жовта книжечка стане моїм кермом на всі наступні роки.

І все було б добре, але я геть забула його слова: «Ви повинні ще народити дитину»

Не знаю, як це трапилося, але за тиждень ми всі помирилися: чоловік повернувся додому, ми пробачили одне одному образи, ніхто нікому ні в чому не дорікав, усе стало на свої місця. Часто прибігали до батюшки і раділи — а він простий, вміє і посміятися. І все було б добре, але я геть забула його слова: «Ви повинні ще народити дитину»…

Коли я зрозуміла, що вагітна, тільки думала: «Навіщо мені дитина? Мені потрібен чоловік, адже в нас дві доньки й онук». І ніяк не могла погодитися з тим, що все йде не по-моєму, будучи все життя впевненою, що я сильна: як запланую, так і зроблю. Ось і вирішила: піду і зроблю аборт. Було мені тоді 39.

Я вирушила в лікарню і раптом несподівано при вході зустріла отця Веніаміна і отця Іова! Треба ж було так статися, що батюшкина сестра і племінниця прийшли на прийом до цього ж лікаря, до якого прямувала я, — саме в цю лікарню, незважаючи на те, що Чернівецька область велика і стільки жіночих лікарів у різних її районах!

Я підійшла до священиків, склала руки під благословення і сказала: «Благословіть!» І тут знову слова отця Веніаміна пронизали мою душу: «На що вас благословити? На вбивство, яке ви запланували? Ідіть і народжуйте. А якщо не послухаєте мене, то будете сорок років лежати в ліжку і стікати кров’ю. Бачите, як сильно за вас переживає Господь, що зібрав нас усіх, щоб відвернути вас від цього гріха!».

Тут приїхав ліфт, мої співрозмовники зайшли в ліфт і поїхали, а я залишилася одна в коридорі. І не могла поворухнутися! Мені було дуже погано…

На прийом усе-таки пішла, лікар мене перевірив, сказав, що я вагітна, але він думає, що не закріпиться ця дитина: буде викидень. Але Господь судив інакше, і вся моя вагітність пролетіла як у казці. Я була здорова, їздила причащатися до батюшки, і він молився за мене.

І ось перед Успінням Пресвятої Богородиці 25 серпня 1995 року я народила донечку — Марійку. У ніч перед народженням Марії в будинку зникло світло, я запалила свічки. Чоловік був у від’їзді за кордоном, тож я сама сіла в машину і поїхала в пологовий будинок.

Приїхала, стукаю у двері, а санітарка питає: «Хто там?» Я їй відповідаю голосно: «А хто вночі приходить у пологовий будинок? Породіллі, не Коляда ж, не колядувати прийшла». І тут знову «збіг»: зустрічаю батюшку Димитрія із сусіднього села! Звідки він тут уночі взявся? Я склала руки хрестом і взяла благословення. Потім тільки дізналася, що священик привіз одну породіллю в пологовий будинок, бо ні в кого, крім нього, не було машини. Зараз пишу і згадую про те, як мене завжди супроводжував Ангел-Хранитель.

Відтоді пролетіло 20 років. Ці роки я жила зовсім іншим життям — духовним і наповненим благодаттю. Мене справді залишив чоловік, через 18 років — слова батюшки справдилися. А Марія зараз навчається в університеті. Нещодавно їй виповнилося 20, і найкращий подарунок для неї буде, коли всі, хто читає цю статтю, помоляться за неї. Мою Марію я дуже люблю, почуваюся з нею дуже молодою. Вона розуміє мене, мені допомагає, мною пишається, і я відчуваю, як ми одне одного любимо. Я хочу їй сказати: Маша, тебе можуть зрадити друзі, рідні, але Господь ні з ким і ніколи так не вчинить. Пам’ятай, що Йому треба завжди дякувати за те, що живеш, вчишся, за те, що ти завжди радісна і щаслива.

Ярослава К.