Субота, 15 лютого СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА 14.02.2025 в 14:08

П’ятниця, 14 лютого
Передсвятнство Стрітення Господнього
16-00 Вечірнє Богослужіння.
—
Субота, 15 лютого
08-00 Освячення Стрітеньських свічок;
Після освячення свічок Божественна Літургія ;
——————
Сказання про Стрітення Господнє
У викладі святителя Димитрія Ростовського
Після сорока днів після Різдва Господа нашого Іісуса Христа, і після завершення днів законного очищення, Пречиста і Преблагословенна Діва Матір, разом зі святим Іосифом зарученим, прийшла з Віфлеєму до Єрусалима до храму Божого, принісши сорокаденне немовля Христа на виконання закону Мойсеєвого. За цим законом потрібно було, по-перше, після народження очиститися через принесення Богові належної жертви і через ієрейську молитву, — і, по-друге, потрібно було поставити перед Господом первісне немовля і зробити викуп за нього встановленою ціною (Лев. 12:7). Так повелів Господь у Старому Завіті Мойсею, у якого в книгах про закон очищення матері пишеться так: «Якщо жінка зачне і народить немовля чоловічої статі, то вона нечиста буде сім днів, а восьмого дня обріжеться в неї крайня плоть її, і тридцять три дні вона має сидіти, очищуючись від крові своєї, до чогось святого не має доторкатися, а до святині не має приходити, аж доки не спливуть дні очищення її. Після закінчення днів очищення свого, вона повинна принести однорічного агнця на цілопалення і молодого голуба або горлицю в жертву за гріх. Якщо ж вона не в змозі принести агнця, то нехай візьме двох горлиць або двох молодих голубів, одного на цілопалення, а іншого на жертву за гріх, і очистить її священик, і вона буде чистою» (Лев.12:7-8, 12:2-4).А про посвячення Богові первістків чоловічої статі в законі так говориться: «Освяти Мені кожного первістка (чоловічої статі) первістка первістка, що розгортає ложіння» (Вих.13:2)[1]. І іншим разом: «Віддавай Мені первістка з синів твоїх» (Вих.22:29). Це вимагалося за те велике благодіяння Боже в Єгипті, коли Господь, б’ючи єгипетських первістків, пощадив ізраїльських (Вих.11:5-7). Тому ізраїльтяни приносили своїх первістків до храму, присвячуючи їх Богові, як належну данину, встановлену законом. І знову викуповували їх у Бога собі встановленою ціною, яка називалася «викупним сріблом», і віддавали левитам, які служили при храмі Господньому, як про це написано в четвертій книзі Мойсея (Чис. 3:49-51). Встановлена ж ціна викупу складалася з п’яти священних сиклів церковної ваги, а кожен священний сикль містив у собі двадцять пеньязів[2]. Виконуючи цей закон Господній, Матір Божа нині прийшла в храм із Законодавцем. Прийшла очиститися, хоча й не вимагала очищення, як нескверна, неблагородна, нетлінна, пречиста. Бо Та, Яка зачала без чоловіка і похоті, і народила без хвороби і порушення Своєї дівочої чистоти, не мала нечистоти, властивої жінкам, які народжували за природним законом: адже ту, що народила Джерело чистоти, як могла торкнутися нечистота? Христос народився від Неї, як плід від дерева; і як дерево, після народження свого плоду, не ушкоджується і не опоганюється, так і Діва, після народження Христа, плоду благословенного, залишилася неушкодженою та не оскверненою. Христос походить від Неї, як промінь сонячний проходить крізь скло або кристал. Сонячний промінь, що проходить крізь скло або кристал, не розбиває і не псує його, але ще більше освітлює. Не пошкодило дівоцтва Матері Своєї і Сонце Правди — Христос.І двері природного народження, чистотою запечатані й охоронювані дівоцтвом, не заплямував звичайними для жінок кровотечами, але, пройшовши надприродно, ще більше посилив їхню чистоту, освятивши їх своїм походженням, і просвітивши Божественним світлом благодаті. Зовсім не потрібно було ніякого очищення для Бога-Слова, що народила без зотління. Але щоб не порушити закон, а виконати його, прийшла очиститися досконало чиста, не маючи жодного пороку. Водночас сповнена смирення, Вона не пишалася Своєю нетлінною чистотою, але прийшла, немов нечиста, встати разом з нечистими жінками перед дверима храму Господнього, — і вимагати очищення, не гребуючи нечистими й грішними. Принесла і жертву, але не як багаті, що приносили невинне однорічне ягня, а як бідні, що приносили двох горлиць, або двох пташенят голуб’ячих, в усьому проявляючи смиренність і любов до злиднів, і уникаючи гордині багатих. Бо із золота, принесеного волхвами (Мф.2:11), Вона взяла небагато, і те роздала жебракам і убогим, притримавши для Себе тільки найнеобхідніше на дорогу до Єгипту. Купивши згаданих двох птахів, Вона принесла їх, згідно із законом, для жертви, а разом із ними принесла і Своє первісне Дитятко. «Принесли Його в Єрусалим, щоб представити перед Господом» (Лк. 2:22) — каже Євангеліст Лука, тобто повернути Боже Богові, бо в законі Господньому написано, що всяке немовля чоловічої статі, що розвертає ложіння, повинне бути присвячене Господу (Вих. 13:2). Тримаючи на руках Своїх Новонародженого, Свята Діва Марія схилила коліна перед Господом і з глибоким благоговінням, як дорогоцінний дар, підносила і віддавала Немовля Богові, кажучи:

— Ось, Син Твій, Одвічний Отче, Якого Ти послав втілитися від мене для спасіння роду людського! Ти Його народив раніше віків без Матері, а я за Твоїм благоволінням, після сповнення років, народила Його без чоловіка; ось плід утроби моєї первісний, Духом Святим у мені зачатий, і невимовно, як Ти Один знаєш, від мене походив: Він Первісток мій, а найпервісніше — Твій, Тобі супутній та співзачатковий, Первісток Тобі Одному личить, бо Він є з Тебе, що зійшов від Тебе, не відступивши від Твого Божества. Прийми Первістка, з Яким Ти віки створив (Євр.1:2), і з Яким разом світлу засяяти звелів: прийми Твоє Слово, що втілилося від мене, Котрим Ти утвердив небо, заснував землю, зібрав до сполуки води; прийми від мене Твого Сина, Котрого приношу Тобі на це велике, нехай про Нього та про мене влаштуєш так, як Тобі заманеться, і нехай викупиш рід людський Його плоттю та кров’ю, прийнятою від Мене.

Вимовивши ці слова, Вона віддала Своє дорогоцінне Чадо в руки архієрею, як намісникові Божому, немов би віддаючи Його Самому Богові. Після цього Вона викупила Його, як вимагав закон, встановленою ціною, — п’ятьма священними сиклями, число яких немов би ознаменувало п’ять священних виразок на тілі Христа, прийнятих Ним на хресті, якими весь світ був спокутуваний від законної клятви та від роботи ворожої[3].

У той самий час, коли Матір Божа принесла немовля Ісуса, щоб виконати над Ним приписаний законом звичай, до храму прийшов, керований Духом Святим, старець Симеон, людина праведна і благочестива, яка очікувала втіхи Ізраїльської, що повинна була наступити з пришестям Месії[4]. Він знав, що очікуваний Месія вже наближається, бо скіпетр перейшов від Іуди до Ірода, і виповнювалося пророцтво праотця патріарха Якова, який пророкував, що не оскудіє князь від Юди, аж доки не прийде очікуваність народів, Христос Господь (Бут.49:10). Так само закінчилися і Даниїлові седміни числом сімдесят, після чого, за пророцтвом, має бути пришестя Месії. Разом з тим і самому святому Симеону Духом Святим було обіцяно не бачити смерті, перш ніж він не побачить Христа Господнього. Симеон, подивившись на Пречисту Діву і на Немовля, що було на Її руках, побачив благодать Божу, яка оточувала Матір із Немовлям, і, довідавшись від Святого Духа, що Це є очікуваний Месія, поспішно підійшов і, прийнявши Його з невимовною радістю й побожним страхом, відплачував Богові великою подякою. Він, побілений сивиною, як лебідь перед своєю смертю, заспівав пророчу пісню: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за глаголом Твоїм, з миром».

«Не мав я, — ніби так говорив він, — миру в думках своїх, усі дні чекаючи на Тебе, і всі дні перебував у смутку, доки Ти прийдеш, а тепер, побачивши Тебе, я одержав Дар, і, звільнившись від смутку, відходжу звідси з радісною звісткою до моїх отців: сповіщу про Твоє пришестя у світ праотця Адама й Авраама, Мойсея й Давида, Ісаю та інших святих отців і пророків, невимовну радість принесу я їм, які досі перебувають у смутку; до них і відпусти мене, щоб, полишивши смуток, вони зраділи Тобі — Спасителеві своєму. Відпусти мене раба Твого, після багаторічних праць, заспокоїтися на лоні Авраамовому: очі мої вже бачили Спасіння Твоє, уготоване для всіх людей, очі мої бачили Світло, уготоване для розсіювання темряви, для просвіти народів, для одкровення їм невідомих Божественних Таємниць, — Світло, яке засяяло для прославляння народу Твого Ізраїлю, Яке Ти обіцяв через пророка Ісаю, сказавши: «Дам Сіону спасіння, Ізраїлю славу Мою» (Іс.46:13).

Йосип і Пречиста Діва, чуючи все сказане Симеоном про Немовля, дивувалися; до того ж вони бачили, що Симеон говорить до Немовляти, не як до немовляти, а як до «Старого днями»[5], і, молячись, звертається до Нього не як до людини, а як до Бога, який має владу життя й смерті і може одразу ж відпустити старця до іншого життя або втримати в теперішньому. Симеон звернувся з благословенням і до них, вихваляючи і величаючи пренепорочну Матір, яка народила у світ Бога і людину, і догоджаючи уявному батьку святого Іосифа, який сподобився бути служителем такого таїнства. Потім, звернувшись до Марії, Матері Його, а не до Йосипа — бо він прозрівав у Ньому очима своїми незаміжню Матір, — Симеон вимовив:

— Цей послужить на падіння і повстання багатьом в Ізраїлі: на падіння тим, які не побажають вірити словам Його, на повстання ж тим, які з любов’ю візьмуть святу проповідь Його, — на падіння книжникам і фарисеям, засліпленим злістю, на повстання простим рибалкам і людям немудрим. Він обере не мудрих, а мудрих же віку цього осоромить, — на падіння старозавітного іудейського соборища, і на повстання благодатної Церкви Божої. Цей послужить знаменем для сперечань[6], бо великий розбрат станеться в людях через Нього: одні назвуть Його благим, а інші скажуть, що він обманює людей; і покладуть Його, — за словом пророка Єремії, — «немов би мішенню для стріл» (Плч.3:12); повісивши на хрестоподібному дереві, вразивши як стрілами, цвяхами і списом. У той час, безмужна Матір, — продовжував старець, — душу Твою пройде зброя печалі й сердечного болю, коли побачиш прибитим до хреста Сина Свого, коли Ти з великим болем у серці та риданнями будеш проводжати зі світу цього Того, Кого у світ Ти народила без хвороби.

Тут же в храмі була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Ассирова. Вона була вдова, вже сильно постаріла, — їй було вісімдесят чотири роки; — вона сім років тільки прожила зі своїм чоловіком і, овдовівши, проводила богоугодне життя, не відходячи від храму, а в пості й молитві служачи Богові день і ніч. Прийшовши в той час до храму, Анна багато пророкувала про принесене до храму Господнього Немовля, до всіх тих, хто чекав на порятунок у Єрусалимі[7]. Чуючи й бачачи все це, книжники й фарисеї розпалювалися в серцях своїх, і обурювалися на Симеона й Анну за їхні свідчення про Отрока. Вони не промовчали, але про все, що трапилося і сказане в храмі, сповістили Ірода царя[8]. Негайно він послав воїнів із наказом відшукати Божественне Немовля Христа-Господа і вбити Його; але вони не знайшли вже Його: за велінням, даним Йосипу уві сні, Він перебував у Єгипті. Святий Йосип із Пречистою Богородицею, виконавши в храмі все, чого вимагав закон, не поверталися до Віфлеєма, а пішли в Галілею, у своє місто Назарет[9], а звідти швидко втекли до Єгипту (Мф.2:13-14). Отрок же зростав, і зміцнювався духом, сповнюючись премудрості, і благодать Божа перебувала на Ньому (Лк.2:40).