У Неділю про Самарянку. Митрополит Антоній Сурозький 18.05.2025 в 13:40

У сьогоднішньому Євангелії є слова, які можуть потішити кожну людину, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без брехні.

Христос, звертаючись до самарянки, їй каже: Як добре ти сказала, що в тебе немає чоловіка — воістину ти правду сказала!.. Зрозуміло, не хвалив її Господь за минуле життя, але за те, що вона була здатна правдиво й істинно на це життя подивитися і правдиво про нього сказати: Як добре, що ти так сказала, ти правду рекла…

Далі розмова раптом змінюється: тієї миті, коли вона бачить, що ця Людина може говорити не про земне, а про щось глибше, глибше, більш основне, вона вже не питає Його про воду, про колодязь, — вона Йому каже: Наші батьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі треба поклонятися Богові; де ж правда?… Усе забуте: і черпало забуте, і спрага, і далека дорога із Самарії, — залишилося одне основне питання: де поклонятися Богові, як поклонятися так, щоб Господь це поклоніння прийняв?

І тому що ця жінка мала правду у своєму серці і була здатна без неправди на себе поглянути, без неправди сказати про себе істину, Христос їй відкрив, що Богові треба поклонятися в дусі й істині.

Бог може врятувати кожного з нас, але Він нічого не може зробити, якщо ми брешемо перед собою і брешемо перед Ним. Він може врятувати того грішника, яким ми є, Він не може врятувати того ілюзорного праведника, якого ми намагаємося уявити собою і яким ми не є. Якщо ми хочемо поклонитися Богові, то ми повинні поклонитися Йому в істині, в правді, в чесності і в добрій совісті, — тоді Бог стає нам доступний.

І ще: поклоняються Богові і не тут чи там, поклоняються Богові в дусі своєму і в серці своєму, всією правдою, всією істиною, всім полум’ям свого життя. Поклоніння Богові не полягає в тому, щоб в одному чи іншому місці приносити Йому молитви, які з кров’ю вирвалися колись із чужих сердець; поклонятися Богові — це значить стояти в усій правді й неправді своїй перед Богом, але правдиво перед Ним стояти, бачити в Ньому свого Господа й Бога і поклонятися перед Ним, бачити в Ньому те, що Він являє собою: святе, чудесне, прекрасне.

Якщо ми так поклоняємося Богові, то це поклоніння повинно піти далеко за межі хвалебних пісень церковних або навіть покаянних наших слів; поклоніння Богові має стати всім у нашому житті.

Щоразу, як ми чинимо правду і правду говоримо, щоразу, коли ми творимо добро і проявляємо любов, щоразу, коли ми гідні свого імені людини та імені Божого, ми поклоняємося Богові духом і істиною.

Ось станемо цього вчитися; але почати ми можемо тільки з того, щоб перед собою, перед Богом, перед людьми встати в правді нашій, які ми є, і вклонитися всім життям нашим, і словом, і ділом.

Євангеліє не повідомляє нам імені жінки-самарянки, але Передання Церкви його зберегло, і ми називаємо її грецькою — Фотіні, російською — Свєтланою, кельтськими мовами — Фіоною, іншими західними мовами — Клер. І всі ці імена говорять нам про одне: про світло. Зустрівши Господа Ісуса Христа, вона стала світлом, яке у світі сяє, світлом, яке просвіщає тих, хто зустрічається з нею.

Кожен святий дається нам у зразок і в приклад. Ми не завжди можемо конкретно повторити дії святого, ми не завжди можемо наслідувати його шлях від землі на Небо. Але від кожного святого ми можемо навчитися двох речей.

Одне — це, що силою благодаті ми можемо досягти того, що по-людськи видається неможливим: стати людиною за образом і подобою Божою, і в цьому потемнілому, трагічному світі, що у владі у неправди лежить, бути словом правди, знаменням надії, упевненістю, що Бог може перемогти, якщо тільки ми дамо Йому доступ до нашої душі й до нашого життя.

Насамперед у нашу душу, тому що, якщо Царство Боже не запанує в нас, якщо Бог не запанує в нашому розумі й серці, немов би пожежею спалюючи все, що не варте і нас самих, і Його, ми не можемо сяяти Божим світлом на світ, що нас оточує.

І друге, чого можуть навчити нас святі, — це зрозуміти, що говорить нам їхнє ім’я. Самарянка сьогодні говорить нам про світло. Христос сказав, що Він — Світло світу, Світло, що просвіщає кожну людину; і ми покликані дати в наших душах, у наших умах і серцях, у всьому нашому єстві притулок цьому Світлу, щоб у нас і через нас могло виповнитися й стати реальністю слово, сказане Христом: «Нехай же так просвітлиться світло ваше перед людьми, щоб, бачачи ваші добрі діла, прославили Отця вашого, що на небесах».

Тільки бачачи, як ми живемо, тільки за нашими справами люди можуть повірити, що світло — є світло Боже; не за нашими словами — хіба що тільки що наші слова — слова такої самої правди та сили, як слова Апостолів чи навіть Самого Христа. Тож замислимося, кожен із нас, про значення нашого імені і про те, як стати тим, чим ми названі.

Самарянка прийшла до криниці не з духовних міркувань: вона просто прийшла, як приходила щодня, щоб набрати води, — і зустріла Христа. Кожен із нас може зустріти Христа на кожному кроці життя, коли ми зайняті звичайнісінькими справами, якщо тільки серце наше налаштоване правильно, якщо ми готові до того, щоб прийняти благовістя, почути — і ставити запитання! Тому що самарянка ставила Христу запитання; і те, що вона почула у відповідь, настільки перевершувало її запитання, що вона впізнала в Ньому пророка, а потім і Христа, Спасителя світу.

Але світло не можна ховати під спудом; виявивши, що Світло прийшло у світ, що слово Божественної правди лунає тепер серед людей, що Бог серед нас, вона залишила всі земні турботи і кинулася бігом розділити з іншими радість, здивування про те, що вона знайшла.

Спочатку вона розповіла їм, чому вона повірила, і коли, можливо, цікавість, а можливо, і переконлива сила її слів, і та зміна, яку вони в ній самій могли бачити, привели їх до Христа, вони переконалися й самі й сказали їй: Тепер ми віримо не тому, що ти нам розповіла, — тепер ми самі бачили, самі чули…

Ось чого самарянка вчить усіх нас: щоб у всяку мить нашого життя, за найневигадливішими заняттями, ми були так відкриті, щоб прийняти Божественне слово, бути очищеними його чистотою, бути просвіченими Божественним світлом і прийняти його в глибини нашого серця, прийняти його всім нашим життям, так щоб люди, бачачи, чим ми стали, могли повірити, що Світло прийшло у світ.

Будемо ж молитися самарянці, щоб вона навчила нас, привела б нас за руку до Христа, як вона сама прийшла до Нього, і служити Йому, як вона послужила Йому, ставши спасінням для всіх, хто був навколо неї. Амінь!