Євангеліє від Луки 8:5–15,10:38–42, 11:27–28. від Іоанна 17:1–13 26.10.2025 в 16:20

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.

Друге ж упало на ґрунт кам́янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно.

Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли.

Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам́янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.

А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.

А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості (Лк.8:5-15).

—

Євангеліє від Іоанна 17:1–13

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе,

бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому.

Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати.

І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав.

Я Ім́я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав.

Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово.

Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе походить,

бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене.

Я благаю за них.

Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони!

Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них.

І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе.

Святий Отче, заховай в Ім́я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання.

Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу.

—

Євангеліє від Лукі 10:38–42

І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села.

Одна ж жінка, Марта їй на ім́я, прийняла Його в дім свій.

Була ж в неї сестра, що звалась Марія;

вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його.

А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя?

Скажи ж їй, щоб мені помогла.

Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого,

а потрібне одне.

Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї…

—

Євангеліє від Лукі 11:27–28

І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!

А Він відказав: Так.

Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!