Євангеліє від Матфея 22:1-14 та тлумачення на Євангеліє від Матвія святий Феофілакт Болгарський, архієпископ Охридський 29.09.2024 в 12:05

Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:

2 Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.

3 І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.

4 Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.

5 Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.

6 Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.

7 Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.

8 Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.

9 Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.

10 І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.

11 Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.

12 І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.

13 Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. 14 Бо багато покликаних, та мало обраних.

—

Подібно до притчі про виноградник, і ця притча зображує невір’я юдеїв, тільки перша притча говорить про смерть Христа, а ця — про шлюбну радість, тобто про воскресіння. Крім того, викриваються тут більш тяжкі гріхи юдеїв, ніж у першій притчі. Там, коли в них вимагали плодів, вони вбили тих, хто вимагав, а тут вчиняють убивство, коли їх запрошують на бенкет.

Бог уподібнюється людині-царю: Він не є таким, яким Він є, але таким, яким Він є по відношенню до нас. Коли ми, як люди, схильні до немочей людських, помираємо, Бог по відношенню до нас постає як людина; коли ж ми стаємо богоподібними, тоді Бог стоїть у сонмі богів; нарешті, якщо ми живемо, як звірі, то і Бог виявляється для нас тигром, леопардом або левом.

Бог творить шлюбний бенкет для Сина Свого, поєднуючи Його з усякою миловидною душею. Наречений — Христос; нареченою ж є і церква, і всяка душа. Раби, послані спершу, — це Мойсей і сучасні йому святі; їм євреї не повірили, але засмучували Бога в пустелі сорок років і не захотіли прийняти слово Боже і радість духовну.

Потім послані були інші раби-пророки, але і з них євреї одних убили, як Ісаю, інших принижували, як Єремію, якого кинули в брудний рів. Більш помірковані відмовилися від заклику, і одні пішли на поле своє, тобто занурилися в тілесне, сластолюбне життя, бо в кожного поле — це його тіло; інші віддалилися на торгівлю свою, тобто ухилилися до корисливого життя, тому що торговці — найкорисливіший народ.

У такий спосіб притча показує, що від духовного шлюбного бенкету, тобто з’єднання з Христом і насолоди духовної, люди віддаляються найбільше через дві такі пристрасті: або через сластолюбство, або через користолюбство.

Бенкет духовний тут називається обідом, а в інших місцях він називається вечерею. Воно — вечеря, бо цей шлюбний бенкет цілком відкрився за останніх часів, до вечора, тобто до кінця віків, але водночас це й обід, бо таємниця була сповіщена і раніше, хоча й не так відкрито. «Тельці і відгодоване» позначають Старий і Новий Завіти. Старий позначається тільцями, бо в ньому приносили жертви з тварин, а Новий позначається хлібною заготовкою, бо нині на вівтарі ми приносимо хліби; їх можна назвати хлібним приношенням, бо вони виготовляються з борошна.

Таким чином Бог закликає нас до вкушання благ і Старого, і Нового Заповіту. Коли ж ти бачиш, що хтось ясно витлумачує своїм слухачам слово Боже, знай, що він подає хліб духовний і ним живить душі простаків. Тут ти запитаєш: як це дається повеління «кличте покликаних», — якщо вони покликані, то навіщо ще кликати їх? Але знай, що кожен із нас за природою покликаний до добра, покликаний розумом, своїм вродженим наставником. Але Бог посилає ще й зовнішніх учителів, щоб вони зовнішнім словом скликали тих, хто вже покликаний за природою. Цар послав військо своє, тобто римлян, погубив непокірних іудеїв, спалив і місто їхнє Єрусалим, як оповідає точно історик Йосип.

Коли перші раби, Мойсей і пророки, не переконали юдеїв, тоді Бог посилає інших рабів, апостолів, які й призвали язичників, які ходили колись несправжніми шляхами, були розпорошеними, блукали різними шляхами вчень, були на роздоріжжі, тобто в цілковитій невіданні й сумніві. Вони були незгодні одне з одним; вони були не на правильному шляху, а на роздоріжжі, тобто манівцях; це — неправдиві вчення, які проголошували язичники.

Одні вважали правильним те, інші — інше. Ще краще так розуміти: шлях — це спосіб життя в кожного, а роздоріжжя чи ухилення зі шляху — це вчення. Язичники, йдучи хибним шляхом, тобто проводячи ганебне життя, прийшли і до нечестивих вчень; вони вигадали мерзенних богів, покровителів пристрастей. Апостоли ж, вийшовши з Єрусалима до язичників, зібрали всіх: і злих, і добрих, тобто як сповнених усяких вад, так і більш поміркованих, яких називають «добрими» порівняно з першими.

Вхід на шлюбний бенкет відбувається без розрізнення: всі ми, добрі і злі, покликані тільки по благодаті. Але потім життя підлягає випробуванню, яке цар проводить ретельно, і життя багатьох виявляється оскверненим. Здригнемося ж, брати, подумавши, що в кого не чисте життя, для того марна і віра. Такий не тільки вивергається зі шлюбного чертога, а й посилається у вогонь.

Хто ж цей той, хто носить осквернений одяг? Це той, хто не зодягнувся в одіж милосердя, доброти і братолюбства. Багато таких, які, спокушаючи себе марними надіями, думають отримати Царство Небесне і, високо думаючи про себе, зараховують себе до лику обраних. Здійснюючи допит негідного, Господь показує, по-перше, що Він людинолюбний і справедливий, а по-друге, що і ми не повинні нікого засуджувати, хоча б хто, очевидно, і згрішав, якщо такий відкрито не викритий у суді.

Далі, Господь каже слугам, ангелам, що карають: «зв’яжіть йому руки і ноги», тобто здатності душі до дії. У теперішньому столітті ми можемо чинити й діяти так чи інакше, а в майбутньому сили душевні будуть зв’язані, і не можна нам буде створити якесь добро для умилостивлення за гріхи; «тоді буде скрегіт зубів» — це безплідне каяття. «Багато покликаних», тобто Бог кличе багатьох, точніше, всіх, але “мало обраних”, небагато тих, хто спасається, гідних обрання від Бога. Від Бога залежить покликання, але стати обраними чи ні — це наша справа. Господь цими словами дає юдеям знати, що про них сказана притча: вони були покликані, але не обрані, як неслухняні.